Ліцей у своїй історії має цілу палітру чудових свят та заходів. Один із них - це свято весни “Епохи прекрасне жіноче обличчя”.
Нині згадалось саме воно, бо розкривало жіночі образи - сміливих, розумних, талановитих жінок, які змінили хід історії. Маємо тепер свій образ для втілення. Ксенія Протченко - випускниця 2018 року біолого-хімічного профілю. Відважна й кмітлива дівчина, яка не має ні страху, ні відчаю.
ДЕ ЗАСТАВ ПОЧАТОК ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ?
У лютому навчалася в КНУ імені Тараса Шевченка на магістратурі, спеціальність інженер з екологічної безпеки. Дві доби стояла в пункті запису в ТрО і таки отримала останній автомат! Воювала в складі батальйону територіальної оборони з початку війни біля Пущі Водиці під селом Мощун. Потім перевелася до ЗСУ у 5 окремий штурмовий полк, на даний момент - старший стрілець, була стрільцем-санітаром. На момент написання цього матеріалу - Ксенія знаходиться в Донецькій області, під Горлівкою.
ЧОМУ ВИРІШИЛА СТАТИ ДО ЛАВ ЗАХИСНИКІВ?
Для мене це було зрозуміло одразу. Тікати кудись або ховатись я не збиралася, тому вирішила, якщо це кінець, то треба зустрічати його гідно, зі зброєю в руках.
ЯК ДІВЧИНІ НА ВІЙНІ?
Наша країна доволі патріархальна і я служу зі справжніми чоловіками, тому важко. Я не скажу, що мене ображають, навпаки – завжди допомагають, намагаються оберігати. Проте є дуже багато моментів, коли не сприймають серйозно, коли думка не враховується. Для того, щоб жінці РЕАЛЬНО чогось добитись в армії, треба вигризати зубами. Сексизм є, він приховується за манерами, ввічливістю. Були моменти, коли за мене вирішували питання, без моєї згоди.
ПРО ЛІЦЕЙ.
Ліцей був прекрасною частиною мого життя. Він дав мені можливість познайомитись з багатьма цікавими людьми, із якими ми підтримуємо зв'язок і досі. Також ліцей плекав патріотизм. Можливо, саме тому я там, де я є. Мені подобалося щоранку співати гімн, плести сітки для наших воїнів, брати участь в акціях з допомоги військовим. Це важлива складова життя суспільства.
Так хочеться, щоб усі воїни повернулися додому. Усі випускники знову збіглися до ліцейного дому на традиційні обійми. І наша геройка Ксенія розказала ліцейній малечі про те, чому ліцей у самому серці. А поки - віримо й щиро чекаємо!